30 серпня на місці майбутнього Скверу Надії у Білій Церкві зібралися рідні та близькі військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти. Вони прийшли, аби нагадати: на них чекають, їх люблять і вірять у їхнє повернення. Їх об’єднує одна найсильніша віра — «Він живий!»

Фотографії, прапорці з іменами, листи з найзаповітнішими словами до тих, кого чекають…

Звертаючись до присутніх секретар міської ради Володимир Вовкотруб зазначив: «Важко сьогодні говорити, важко усвідомлювати, що через цю кляту війну тисячі родин втратили своїх рідних, а ще тисячі – перебувають у невідомості, адже їхні рідні – зниклі безвісти. Росія тероризує нашу державу щодня, запускаючи ракети та реактивні шахеди навіть у дні вшанування і пам’яті наших захисників. Але ми згадуємо за наших воїнів, які точно увійдуть в історію нашої держави, адже вони відстоюють її незалежність. Всі заходи із вшанування ще раз підкреслює – що загиблих Героїв ніхто ніколи не забуде. Воїнів, які боронять Україну зараз – ми шануємо. А тих, хто зник безвісти – ми віримо у їхнє повернення. Дякую ГО «Жіноча опора» за активність, небайдужість. Ми, як місцева влада зі свого боку готові до подальшої співпраці та знаходження компромісів, і робитимемо все, щоб подвиг наших Героїв не був забутий».

Директор КП БМР «Ветеранський простір» Максим Коноплястий виступаючи перед присутніми зазначив, що кожен із загиблих військовослужбовців, безвісти зниклих - це рідні і близькі для їхніх родин люди, яких вони любили і продовжують любити. Родини зниклих безвісти щоранку прокидають з надією, що їхня близька людина скоро повернеться. Відзначив, що колектив Ветеранського простору завжди готовий йти пліч-о-пліч з цими родинами підтримати їх у виснажливому очікуванні та допомогти у вирішенні їхніх питань.

Побажав всім присутнім мати сили дочекатися рідних, подякував за те, що вони є незламними.

Керівниця Білоцерківського районного осередку ГО "Захист держави" Анна Вукс також висловила слова підтримки присутнім родинам, зазначавши, що навіть не уявляє, що відчувають рідні, перебуваючи у стані невизначеності чекаючи на свого воїна. Наголосила, що громадська організація, яку вона представляє – готова бути опорою у складних ситуаціях, надати підтримку.

Під час заходу присутні зробили символічний жест: кожен, хто чекає на сина, чоловіка, тата чи брата, написав лист із найзаповітнішими словами, які хочуть їм сказати та
випустив у небо синьо-чорні кульки разом із молитвою, вірою та надією.

Надія живе доти, доки чекають.